Ukrainian (UA)Russian (CIS)English (United Kingdom)

21 - 23

лютого 2018

Місце проведення:
Міжнародний виставковий центр (МВЦ)
м.Київ, Броварський пр-т, 15
Joomla Templates and Joomla Extensions by ZooTemplate.Com

Фрукты Овощи Логистика - специализированная выставка Фрукты Овощи Логистика - специализированная выставка

Фрукты Овощи Логистика - специализированная выставка Фрукты Овощи Логистика - специализированная выставка

Фрукты Овощи Логистика - специализированная выставка Фрукты Овощи Логистика - специализированная выставка

Фрукты Овощи Логистика - специализированная выставка Фрукты Овощи Логистика - специализированная выставка

Фрукты Овощи Логистика - специализированная выставка Фрукты Овощи Логистика - специализированная выставка

Фрукты Овощи Логистика - специализированная выставка Фрукты Овощи Логистика - специализированная выставка

Фрукты Овощи Логистика - специализированная выставка Фрукты Овощи Логистика - специализированная выставка

Фрукты Овощи Логистика - специализированная выставка Фрукты Овощи Логистика - специализированная выставка

Визначні пам'ятки

ХРЕЩАТИК

Центральна магістраль і діловий центр столиці України. Пролягає від Європейської до Бессарабської площі. Проходить через Старокиївський і Печерський райони міста. Забудова Хрещатика почалася з кінця 18 ст. У часи Київської Русі, ця місцевість являла собою покриту лісом долину у якій протікав струмок. За давніх часів вона була місцем полювання, де кияни розставляли тенета для лову дикого звіра (звідси й стародавня назва - Перевисеще). Пізніше вона називалася Хрещатою долиною (її перетинали, перехрещували яри). У документах 16- 17 ст. ця місцевість відома за назвою Євсійкової долини; у документах 18 ст. - за назвою Піски. З озера в районі нинішнього Майдану Незалежности (Площі Незалежності) випливав струмок, що у районі Бассейної зливався із Кловом. Уздовж струмка долиною пролягав шлях на Васильків. До 1806 р. забудовано було приблизно до теперішньої вулиці Прорізної. У районі Майдану Незалежности проходили вали, які захищали місто. Там, де тепер починається Софіївська вулиця, була Лядська брама. Від її через долину йшов Іванівський шлях зі старого міста на Печерськ. На початку 18 ст. через Хрещатик був прокладений шлях з Подолу на Печерськ (зараз Володимирський узвіз і вулиця Михайла Грушевського). Перші житлові дерев'яні будинки з'явилися на Хрещатику в 1797 р. (у районі між Європейською площею й Майданом Незалежності). В 1803 р. на початку вулиці (на перехресті Хрещатика й Трьохсвятительской вулиці) побудований перший у Києві міський театр (архітектор А. І. Меленский; з цього часу Хрещатик називали Театральною вулицею), це дерев'яне спорудження 1851 р. було знесено, замість нього побудований по проекту архітектора О. В. Беретті трьохповерховий готель "Європейський". В 1834 - 69 почали вживати назву Хрещатик. Постанова про офіційне підтвердження назви прийняте в 1869 р.Першим кам'яним будинком на Хрещатику був будинок Головинского, до 1849 р. у ньому розташовувалася губернська поштова контора з відділенням для диліжансів. У 1978 - 82 р. на його місці побудоване нове приміщення музею В. И. Леніна. Зараз це Український будинок, у ньому проводяться різноманітні виставки, концерти, конференції й т.п. Забудова й формування Хрещатика як вулиці почалися з 30 - 40- х р. 19 ст. В 70 - 80- х р. 19 ст. на Хрещатику зводяться в основному триповерхові будинки з магазинами, приміщеннями для контор і банків і т.п. Хрещатик стає головною вулицею міста. Її продовжили до Бессарабської площі (загальна довжина досягла 1,2 км).На межі Хрещатика й Бессарабської площі (на місці будинку, що розташований з лівої сторони Бессарабського ринку) у середині 19 ст. стояв двоповерховий готель, що належав архітекторові В. О. Беретти. У ньому 1846 р. зупинявся Т. Г. Шевченко. На протилежній стороні в будинку Сухоставских жив історик М. И. Костомаров, у якого бував Шевченко та інші члени Кирило-Мефодіївського товариство. В 1876 р. на Хрещатику споруджений будинок Міської думи. В 1890 р. по Хрещатикові прокладений перший маршрут конки (кінного трамвая); 1892 р. перший у Росіїт, другий у Європі електричний трамвай зв'язав Хрещатик з Подолом. В 1894 р. біля Міської думи побудована більша електростанція. В 1904 р. бруківку замінили гранітними кубиками. На початку 20 ст. Хрещатик - торговий центр міста.Під час ВВВ переважна більшість будинків на Хрещатику й прилеглих до нього вулицях було зруйновано. У процесі післявоєнного відновлення вулиця було значно розширена й перепланована. Забудова кін. 19 - нач. 20 ст. збереглася між вул. Б. Хмельницького й бульваром Т. Шевченко, Площею Незалежності й Трьохсвятительською вулицею.


МАЙДАН НЕЗАЛЕЖНОСТИ (ПЛОЩА НЕЗАЛЕЖНОСТІ)

Центральна площа Києва. Розташована між Хрещатиком та вулицями Бориса Грінченко, Софіївська, М. Житомирська, Михайлівська, Костьольна, Інститутська, архітектора Городецького й провулком Т.Г.Шевченка. До кінця 10 ст. ця місцевість, як і весь Хрещатик, звалася Перевисеще і являла собою лісові хащі. Там де тепер починається вулиця Софіївська, була Лядська брама, що вела до верхнього міста. На території площі в 18 ст. були побудовані кам'яні кріпосні стіни, так звані Печерські ворота, які існували до 1833 р. Наприкінці 18 ст. - на початку 19 ст. Майдан являв собою пустир - так зване Козяче болото. В 30- х роках 18 ст. тут з'явилися перші дерев'яні, а в 50- х - кам'яні будинки. До 1871 р. на площі, що тоді звалася Хрещатицькою, був базар, відбувалися циркові подання, гуляння. З 1876, після спорудження Міської думи (арх. О. Я. Шилле, зруйнований 1941 під час ВВВ), площа одержала назву Думської. У березні 1919 року площу перейменували на Радянську, 1935 - Калініна. В 50х р. 19 ст. на площі був побудований будинок Дворянських зборів (арх. О. В. Беретти; тепер на його місці Центральна Рада профспілок). У будинку Гудовського, що до 1979 р. стояв між вулицями М.Житомирська й Михайлівська, 1859 р. жив Т. Г. Шевченко. В одному із приміщень будинку Міської думи якийсь час працювала художня школа М.И.Мурашка. У будинку №2 у лютому 1919 працювала радянська комендатура Києва, що очолював М.О.Щорс. В 1922 на площі був установлений пам'ятник К. Марксу (скульптор Й. М. Чайків). В 1976 - 77 площа була реконструйована й перейменована в площу Жовтневої революції. В 1977 році на площі був установлений монумент Великої Жовтневої Соціалістичної Революції (1990х роках демонтований). В 1991 році площа одержала сучасну назву на честь проголошення Україною державної незалежності.


KИЕВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА

На високих пагорбах правого берега Дніпра велично піднімається увінчана золотими куполами Свято-Успенський собор, Києво-Печерська Лавра - колиска чернецтва на Русі й твердиня православної віри.Києво-Печерська Лавра існує з 1051 р. Частими відвідувачами печерного монастиря стають князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого, і київська знать, що пожертвували засоби на будівлю наземного храму й келій, коли печери стали тісні для швидко зростаючого числа братій. Трапилося це близько 1062 р.: преподобний Антоній поставив першим ігуменом преподобного Варлаама, а сам вийшов на сорок років у віддалену печеру. Церква створювалася 15 років грецькими зодчими й іконописцями й була освячена в 1089 році митрополитом Іоанном. У розписі також брав участь преподобний Алипий, що вважається родоначальником особливого, відмінного від грецького, іконописного мистецтва. В 1091 р. у храмі були покладені мощі преподобного Феодосія. Преподобний Антоній, відповідно до його заповіту, був похований під спудом у Ближніх печерах.Ченці Києво-Печерської обителі, у першу чергу затворники, відрізнялися моральністю й подвижництвом. Це залучало в Лаврові утворених і знатних людей. Монастир став своєрідною академією православних ієрархів. До початку XІІІ століття із числа його ченців у різні межі Київської Русі було призначено 50 єпископів. Відіграючи значну роль в об'єднанні східнослов'янських земель, будучи духовним, соціальним, культурним і просвітительським центром, Печерська обитель користувалася заслуженою славою не тільки на Русі, але й у Польщі, Вірменії, Візантії, Болгарії й інших країнах. Починаючи з 40- х років XІІІ ст. і до початку XІ ст. Києво-Печерська Лавра була свідком татаро-монгольських навал, монастир як і весь Київ, сильно постраждав також в 1399 і 1416 р.До кінця XVІ ст., переборюючи різні труднощі, пов'язані з покатоличенням українських земель, а також втручань у внутрішнє життя Лаври короля й магнатів, монастир, відбудовуючи храми й здобуваючи нові землі, активно відроджується. Уже не маючи колишньої слави, що була в перші століття його існування, він залишається одним з великих духовних, просвітительських і культурних центрів України. Києво-Печерську Лавру не залишав без уваги жоден з російських государів: Олексій Михайлович і Петро Великий, Катерина ІІ, Ганна Іоаннівна, Микола І і Микола ІІ, Олександр І, Олександр ІІ, Олександр ІІІ, Павло, Елизавета...В 1911 р. ця земля прийняла останки Петра Аркадійовича Столипіна - видатного державного діяча Російської Імперії. Після жовтневого перевороту для Лаври почалися самі важкі в її історії часи. Відповідно до Декрету радянського уряду "Про відділення Церкви від держави й школи від Церкви" все майно церковних і релігійних суспільств було оголошено надбанням народу. Поступова ізоляція церковної громади, витиснення її новоствореним музеєм завершилися до початку 1930 р. повною ліквідацією монастиря.Величезний збиток архітектурним і історичним цінностям Лаври був нанесений і в роки Великої Вітчизняної війни. 3 листопада 1941 року був взірваний Свято-Успенський собор. В 1961 р. діючий монастир, що був відновлений на території Нижньої Лаври під час фашистської окупації 1941 р., був скасований, його монахи вигнані.У червні 1988 р., у зв'язку зі святкуванням 1000- літнього ювілею Водохрещення Київської Русі й відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР, новоствореній печерській громаді була віддана територія Далеких печер з усіма наземними будовами й печерами; в 1990 р. віддали й територію Ближніх печер.


ЗОЛОТІ ВОРОТА

Золоті ворота - головні ворота стародавнього Києва. Свою назву одержали від схожості з константинопольськими Золотими воротами. Про будівництво їх, разом із Софиївським собором, згадується в літописі 1037 р. Але із записів мандрівників 16- 17 ст. і малюнків А. Ван Вестерфельда (1651) відомо, що вже тоді Золоті ворота були напівзруйнованими. Наприкінці 17 ст. перед воротами, у зв'язку з реконструкцією фортифікаційних споруджень міста, побудовані земляні бастіони, а вже в середині 18 сторіччя руїни колись головного в'їзду в місто були засипані землею. Кияни знову побачили стародавній пам'ятник в 1832 році, коли К. Лохвицкий провів археологічні розкопки Золотих Воріт. Після цього вони одержали вид двох паралельних стін довжиною 25 і 13 метрів, і висотою близько 8 метрів. Потім велися роботи зі зміцнення руїн: на окремих ділянках зроблений ремонт стародавньої кладки, зведені контрфорси, територію навколо пам'ятника оточили чавунною огорожею. У такому виді Золоті ворота збереглися до нашого часу. Однак від атмосферних опадів пам'ятник руйнувався й далі, що надзвичайно турбувало вчених. 1970 року було ухвалене рішення звести над руїнами павільйон, що не тільки захищав би її, а й відтворював первісний вид спорудження. Реконструкція, що закінчилася в 1982 році (реставратори - Е. Лопушинская, М. Холостенко, С.Висоцький), відтворить Золоті ворота в такому виді: основна частина - це вежа із зубцями висотою 14 метрів; з фасаду вежа має додаткове виступ - "маленьку вежу"; проїзд воріт перекривається з однієї сторони піднімальними дерев'яними воротами, оббитими металом, із другого - створами воріт, виконаними за зразком стародавніх воріт, які збереглися у пам'ятниках Новгорода й Суздаля. Церква відтворена у вигляді тринефного четырехстольного однолазневого храму. В архітектурному декорі фасадів використані орнаменти із цегли, властивий для давньоруських будинків того періоду. Підлога храму прикрашена мозаїкою, малюнок якого виконаний по мотивами стародавньої підлоги Софії Київської. При реконструкції пам'ятки відтворені частини валів, які примикали до вежі. Із зовнішньої сторони вони мають обдерновані укоси. По верху вала проходять дерев'яні зміцнення. З боку міста на фасаді можна побачити складські приміщення, розташовані в стародавності в крайніх зрубах вала. Усередині відновлених частин вала розміщується експозиційне приміщення музею Золоті Ворота й щаблі, які ведуть на гребінь, звідки відкривається чудова панорама міста.


АНДРІЇВСЬКА ЦЕРКВА - АНДРІЇВСЬКИЙ СПУСК

Перлина бароко - Андреевкая церква закладена 1744 р. у зв'язку із приїздом Єлизавети І у Київ. Побудована в 1749 - 54 р. по проекті В.В.Растрелли на Андріївській горі, на початку Андріївського спуска (назва від Андрія Первозванного). Це єдина в Україні збережена робота архітектора. Будівництвом керував зодчий І.Мічурін. Однокупольний п’ятиголовий храм має форму хреста, у кутах якого розташовані декоративні вежі на масивних стовпах, які відіграють роль своєрідних контрфорсів. Зовні контрфорси прикрашені пілястрами й укриті трьома парами колон з капітелями коринфського ордена. До Андріївської церкви з боку вулиці ведуть круті чавунні сходи. Вся маса церкви опирається на двоповерховий будинок - стилобат з вісьма кімнатами на кожному поверсі, стіни якого являють собою фундамент церкви. Навколо церкви - балюстрада, з якої відкривається мальовнича панорама Подолу й Дніпра.Внутрішнє обрамлення Андріївської церкви, розроблене В.В.Растрелли, більш близьке до стилю рококо. З 1958 р. Андріївська церква - філія заповідника Софиївський музей. В 1978 - 79 р. проведена чергова реставрація.


СОФІЇВСЬКИЙ СОБОР

Собор Святої Софії був побудований в 11 столітті й перебуває в самому центрі Києва. Збереглися й дійшли крізь століття 260 кв. метрів мозаїк і 3 тисячі кв. метрів фресок. Навряд десь у Європі можна знайти стільки фресок і мозаїк 11 століття, які збереглися в одній церкві. Собор оточують монастирські будинки 17 століття, виконані в стилі Українського барокко. Внутрішнє оздоблення Собору майже не змінювалося. В 18 столітті з'явився іконостас і в 19 столітті - чавунні плитки. Свята Софія Київська - це джерело мистецтва, до якого приходять історики й туристи, щоб побачити й помилуватися цим дивом Візантійської й Стародавньої Російської архітектури. Великий Князь Ярослав, названий "мудрим", був дуже важливою фігурою в історії ранньої Київської Русі. У першій половині одинадцятого століття він керував більшою державою Київська Русь, що охоплювало значну частину Східної Європи. У ті часи Київська Русь була однією з величезних цивілізованих держав у Європі. Ярослав налагоджував зв'язки Русі з державами Європи. Він сам женився на шведській принцесі Інгігерді, його сестри були дружинами членів королівських родин Польщі й Чехії; його сини були одружені на візантійській і німецькій принцесах, одна з його дочок, Ганна, стала дружиною короля Франції, друга - короля Угорщини, а третя - короля Норвегії. Саме Ярослав Мудрий заклав фундамент Собору Святої Софії.


ВОЛОДИМИРСЬКИЙ СОБОР

Побудований в 1862 - 82 р. Первісний проект розробили архітектори І.В.Шторм і П.І.Спарро, пізніше його переробив архітектор О.В.Беретті. У спорудженні собору брали участь архітектори Ю.Бернгардт, К.Я.Маєвський, В.М.Ніколаєв. Володимирський собор побудований у так званому російсько-візантійському псевдостилі. Собор у плані - традиційний давньоруський шестистолипний тріапсидний храм, але увінчаний 7 вежами. Значну художню цінність мають внутрішні настінні розписи, які виконали 1885 - 96 російські художники В.М.Васнецов, М.В.Нестеров, М.О.Врубель, українські - В.Д.Замирайло, С.П.Костенко, М.К.Пимоненко, польські - П.О.Сведомский, В.О.Котарбинский, під керівництвом професора А.В.Прахова.


МИХАЙЛІВСЬКИЙ МОНАСТИР

Михайлівський Золотоверхий Собор споруджений в 1108 - 1113 р. на території Михайлівського Золотоверхого монастиря онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Изяславовичем. Хрестово-купольний шестистолпний храм із трьома нефами й одним позолоченим куполом. На початку 20 ст. храм - 7- купольний. Михайлівський Золотоверхий Собор був побудований з каменю й цегли на вапняно-цементному розчині технікою "мішаної кладки" з використанням голосників у пазухах зводів. Стіни собору прикрашали мозаїки й фрески. В 1934 - 35 р. собор був розібраний. Частина фресок і мозаїк збереглася. У Софиевском соборі збереглися: "Евхаристія", "Стефан і Фаддей" - фрагменти фігур святих; фрески - сцени з "Благовіщеня" і ін. Мозаїка "Дмитро Солунський" і верхня частина фрескової фігури Самуила - у Третьяковській галереї й рос. музеї в Ленінграді (сучасний Санкт-Петербург). Імена художників, які створили мозаїки й фрески Михайлівського Золотоверхого Собору, невідомі. Імовірно, у роботах брав участь давньоруський майстер Алимпій з Києво-Печерського монастиря. Загальна площа мозаїк, які збереглися, - 45 кв. м. Напису на мозаїках собору зроблені старослов’янскою мовою. Крім мозаїк і фресок, збереглися дві шиферних плити кінця 1 ст. з рельєфним зображенням вершників. В 1999 році собор був відбудований.


МУЗЕЙ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ Й ПОБУТУ ПИРОГОВО

На південній окраїні Києва, біля селища Пирогово, де з високих пагорбів відкриваються мальовничі види й приємна прохолодь залучають синьоокі ставки, серед дібров і гаїв, розташований Музей народної архітектури й побуту України. Музей (загальна площа - близько 150 га) заснований в 1969 р.Поселення на його території відомі з глибокої давнини(знайдені предмети пори бронзи). Пирогово вперше згадано в 1627 р. як володіння Києво-Печерської лаври. В 1720 р. фігурує як с.Пірожов. З 1957 р. - у границях Києва.Понад 300 пам'яток народного будівництва XVІ-XX сторіч завезені сюди з різних регіонів України: Середньої Придніпровщины, Полтавщини, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Карпат і Півдня України.Садиби із самобутніми сільськими будинками й господарськими будинками сформовані з документальною вірогідністю й згруповані відповідно особливостям планування поселень того або іншого історико-етнографічного й географічного регіону. Друге життя одержали перевезені сюди дерев'яні церкви - унікальне явище у світовій архітектурі. Ідейним і композиційним центром музею є експозиція вітряних млинів, що розташована на найвищому пагорбі. У фондах музею зберігається понад 70 тисяч предметів побуту, творів народного мистецтва, знарядь праці. Найцікавішими з експонатів обладнані інтер'єри будинків. Саме такі експозиції показують єдність народної матеріальної й духовної культури. До того ж, у музеї проводяться свята народної творчості, на яких фольклорні колективи відтворять стародавні обряди, виконують забуті народні пісні. Демонструють своє мистецтво й народні майстри - на ярмарку можна придбати їхні унікальні вироби.


МАРІЇНСЬКИЙ ПАЛАЦ

Маріїнський палац побудований 1750 - 1755 р. проектував Б.Растрелли для графа Розумовского. В 1744 році імператриця Єлизавета, дочка Петра І, під час відвідування Києва, сама вибрала для нього місце. Спорудженням палацу керував видатний російський зодчий І.Мічурін. Головний фасад Маріїнського палацу "дивиться" на Маріїнський парк, закладений 1874 р. у пейзажному стилі. Алеї цього парку - звивисті, начебто "уписані" у ландшафт. Із протилежної сторони палацу - Міський (Царський) Сад, закладений 1743 р. на основі стародавнього Регулярного саду (заснованого ще Петром І). Його стиль - класичний регулярний: мережа прямих алей, які перехрещуються під прямим кутом. Палацовий комплекс має строго симетричну композицію. Головний двоповерховий корпус і одноповерхові бічні флігелі утворюють широкий двір. Архітектура палацу вирішена в стилі бароко: виразне компонування обсягів, багата пластика фасадів. Протягом своєї багаторічної історії палац неодноразово реконструювався. Значна реконструкція була здійснена в 1868- 1870 роках після великої пожежі, що знищив дерев'яний другий поверх і всі парадні приміщення. При відновленні палацу надбудували кам'яний поверх, фасади наситили новими пластичними деталями, а інтер'єри переробили у формах класицизму з елементами бароко й ренесансу. Роботи проводилися під керівництвом академіка архітектури К. Маєвського. Рік їхнього закінчення - 1870- й - викарбуваний у картуші на фасаді, зверненому в парк. До Жовтневої революції палац був резиденцією царської родини.Палац дуже постраждав у період Великої Вітчизняної війни: бомба, що потрапила в нього, зруйнувала центральну частину будинку. В 1945 - 1949 роках палац відбудували під керівництвом українського архітектора П.Алешина, і із цього часу він став місцем урочистих прийомів.В 1979 - 1982 роках, після ретельних дослідницьких робіт, палац реставрований переважно у формах архітектури кінця XІ сторіччя. Упорядкування території виконане на основі креслень, схвалених у свій час Б.Растреллі. Форма фонтанів, малюнок зелених насаджень мають традиційний для XVІІІ сторіччя характер. Фонтани прикрашені парними скульптурними композиціями - копіями скульптур середини XVІІІ сторіччя, які зберігаються в музеях країни. З вестибюля палацу на другий поверх, де розташовані парадні зали, ведуть мармурові щаблі. Важливими елементами художнього оформлення палацу є предмети декоративно-прикладного мистецтва, які належать переважно до другої половини XІ сторіччя, а також меблі й люстри (стародавніми й виконані сучасними майстрами в дусі XVІІІ- XІ сторіч), картини відомих майстрів живопису. У деяких залах збереглися невеликі фрагменти настінного живопису, виконаного художником К.Аллиауді в другій половині XІ сторіччя, і реставровані в 1982 році. Чудова паркетна підлога палацу відтворений під час останньої реставрації. Складений з коштовних порід дерева, він вражає красою малюнка й зробленою майстерністю виконання. Сьогодні це історичне спорудження презентує нашу країну у світі як державна резиденція. Її називають Президентським Палацом. У ньому проходять урочисті державні події - нагородження, прийоми, вручення грамот Послами іноземних держав, самети й зустрічі офіційних делегацій на найвищому рівні.

Місце проведення виставки:

Міжнародний виставкоий центр
Україна, Київ, Броварський пр-т, 15
Станція метро «Лівобережна»
З питань подачі заявки
та отримання додаткової інформації звертатися:

Тел./факс: +38 (044) 490 6469,
E-mail: Image
Поштова адреса: а/с "В-13"
м. Київ, Україна, 01001